Азарова



Виконала слухачка групи Д-26 Азарова Г.О.

Тема: « Групова комунікація та стилі управління»

У процесі своєї управлінської діяльності кожен керівник виконує свої службові обов’язкі у певному, притаманному лише йому стилі. Тому, при здійсненні функцій управління, слід надавати виняткового значення тому стилю, відповідно до якого керівник їх виконує. Під стилем керівництва розуміється вся сукупність застосованих керівником типових і стійких методів управління і форм впливу на підлеглих для ефективного виконання як управлінських функцій, і виробничих завдань підприємства і організації у цілому.

Стилем управління називається комплекс способів, манера поведінки керівника організації з відношення до співробітників, що дає змогу примусити їх здійснювати те що треба задля досягнення відповідного ситуації результату. Для більшості працівників при отриманні розпорядження від керівника велике значення має те, яким тоном воно був віддано, поведінка керівника, і навіть віддається це розпорядження з врахуванням думки співробітників тощо.

Зазвичай, стиль управління обумовлений змістом особистісних якостей керівника, рівнем його спільних цінностей і професійних знань, досвідом, ідеалами і жорсткою системою цінностей, і навіть його темпераментом. Від цього змісту залежать манера поведінки керівника, враховує чи ігнорує менеджер думку персоналу, підбирає до себе ролі відповідно з професійними можливостями кожного працівника. З особистісних якостей менеджера і виходить його стиль керівництва та управління.

Залежно від цього, якими принципами керується держава, організація чи особистість у своїй життєдіяльності, формуються певні стилі управління.

Автократичний (від грецьк.autokrateia – самодержавство, самовладдя) стиль управління є формою управління, коли керівник має достатньо влади, щоб нав’язувати свою волю виконавцям, у разі необхідності не вагаючись вдається до цього.

— До автократичного стилю управління входять такі види стилів: тоталітарний, авторитарний (командний) і авторитароно-правовий[1].

Тоталітарний стиль характеризується з урахуванням повної централізації влади й повноважень, котрий використовує примус, підпорядкування, придушення людей, груп, і народів до відкритого знищення (приклади: Гітлер, Сталін, Муссоліні, Пол Піт та ін.). З розвитком демократії та створення правових держав цей стиль минає.

Авторитарний (командний) стиль характеризується тим, що керівник зазвичай якнайбільше централізує наявні повноваження, структурує роботу підлеглих і майже надає свободу прийняття рішень. Щоб забезпечити виконання роботи, може надавати психологічний тиск шляхом загроз. Цей стиль також грунтується на жорсткому централізованому управлінні – олігархі з вираженим елементом примусу (приклади: Брежнєв, Хрущов, Андропов та ін.).

Авторитарно-правовой стиль управління характеризується тим, що методи, форми будуються на адміністративному рівні, і грунтуються на адміністративно–правових нормах, правилах, процедурах і законах, встановлених конституціями і парламентами країн.

Демократичний стиль управління здійснюється через демократичні норми, правила, процедури, які регламентовані конституцією і законами. Цей стиль грунтується на дотриманні прав і свобод особистості, широкому залученні людей до управління (розвиває самоврядування) і передбачає підготовку та ухвалення рішень з зацікавленням участі членів колективу, найпідготовленіших фахівців і здібних організаторів.

Ліберальний стиль управління характеризується мінімальною участю керівника в управлінні, персонал має свободу приймати самостійні рішення по основним напрямам виробничої діяльності організації (погодивши їх з керівником).

Попустительский стиль управління. У цьому стилі керування керівник виявляє обмаль турботи як про досягнення цілей організації, і з приводу створення сприятливого соціально-психологічного клімату у колективі. Фактично керівник усувається з посади, пускає усе на самоплив і проводить час, передаючи інформацію від вищих керівників підлеглим та навпаки.

Змішаний стиль управління притаманний керівникам, котрі виявляють однаково турботу, як про досягненні високих виробничих результатів, і про підлеглих.

Класифікація стильових характеристик поведінки керівника:

1. Адміністратор – керівник, який орієнтується на рішення значимих завдань і високий рівень відносин відповідно до ситуації, що забезпечує прийняття оптимального рішення.

2.Соглашатель – керівник, який використовує високий рівень орієнтації на завдання й на відносини у моментах, у яких непотрібні. Рисами такого керівника є слабкість прийняття рішень.

3. Доброзичливий автократ – керівник, який використовує високий рівень орієнтації задля досягнення цілей, низький рівень орієнтації на відносини у ситуації, у якій припустима дана поведінка. Такий керівник ефективніший. Він знає, чого хоче, і знає, як цього досягти, не породжуючи образи або обурення.

4. Автократ – керівник, який використовує високий рівень орієнтації на завдання й низький рівень орієнтації на відносини у ситуації, у якій неприпустима така поведінка. Отже, такий керівник є менш ефективний, оскільки він невпевнений у співробітниках, нечемний і виявляє інтерес лише у поточних проблемах.

5. Прогресист – керівник, який використовує високий рівень орієнтації на стосунки й низький рівень орієнтації на завдання у моментах, в яких припустима така поведінку, що робить такого керівника ефективним. Це людина, яка повністю довіряє працівникам і відчуває інтерес до розвитку їх як особистостей.

6. Місіонер – керівник, який використовує високий рівень орієнтації на стосунки й низький рівень орієнтації на завдання у ситуації, у якій така поведінка неприпустима. Такий керівник менш ефективний. Ця людина виявляє інтерес, зазвичай, для збереження гармонії.

7.Бюрократ – керівник, який використовує низький рівень орієнтації на завдання й на відносини у моментах, що припускають таку поведінку. Така людина виявляє інтерес до правил і процедур і прагне з цього здійснювати контроль за ситуацієй для особистої вигоди. Зазвичай, це сумлінні керівники.

8.Дезертир – керівник, який використовує низький рівень орієнтації на завдання й на відносини у моментах, які сприймають таку поведінку. Це робить його менш ефективним. Такого керівника можна охарактеризувати як пасивного.

Стиль управління може варіюватися у зв’язку з зміною професіоналізму, збільшенням досвіду співробітників, та з урахуванням ситуації, у якій перебуває співробітник. Застосування будь-якого стилю керівництва, і навіть його результати, залежать від багатьох чинників. До них належать, передусім, повне оволодіння одним зі стилів керівництва, схильність колективу до сприйняття часом нав’язаного йому згори стилю управління й дозволу керівництва. Однак вирішальну роль детермінації стилю роботи керівника займає його індивідуальна управлінська концепція, т. е. його суб’єктивне ставлення різними методами на підлеглих і рівень адекватності оцінки їхньої ефективності.

У процесі управління кожен менеджер прагне або взагалі уникнути помилок, або звести ймовірність до мінімуму. Проте насправді таке який не завжди можливо, оскільки керівники — це такі ж люди, із своїми індивідуальними якостями особистості, достоїнствами й недоліками. Найчастіше у діяльності керівників різного рівня присутні такі помилки, як схильність робити все особисто; надмірна схильність надавати роботі йти власною чергою; особиста упередженість проти певних працівників; міцно усталена свідомость, хвороблива сприйнятливість до іншого, і особливо критичної думки; надмірна самовпевненість чи зарозумілість; слабка сприйнятливість для пропозицій співробітників; явна неповага до особистості співробітника, виказиваемое у його жорсткої та грубої критиці інших; недовіра до працівників; непослідовність у діях.

На протилежність, досвід успішного розвитку підприємств свідчить, те що керівники значно більше оцінюють у своїх підлеглих такі риси, як професіоналізм і чітке знання справи. Вони взаємодіють із ними, як з рівними, справедливо винагороджують і ганять, виявляють об’єктивність, уважно вислуховують думки, цінують прогрес, мають авторитет знавців справи, позбавлені упередженості, переносять критику.

Вплив стилів управління на ефективність роботи колективу — це одне з проблем сучасного менеджменту. Саме у останні роки багато фірм приділяють цьому питанню настільки істотну увагу. У колективі, де переважають демократичний стиль й ефективні методи управління, результативність праці постійно підвищується, і, навпаки, зниження ефективності праці зокрема у колективі, керованому в авторитарному і ліберальному стилі.

Отже, стиль управління вищого керівництва — це початок управління. Правильно обраний, з урахуванням особистого та творчог опотенціалу усіх працівників, стиль управління дозволяє найповніше цей потенціал реалізувати й успішно управляти.

 

Список літератури:

 

 1.Becнин В.Р.Многомерние стилі управління./ Практичний менеджмент персоналу./ Підручник. – М.: Книжковий будинок, 2008.

2.АшировД.А., Управлінняперсоналом./М.: Московський міжнародний інститут економетрики, інформатики, фінансів України й права, 2008.

3.БурнсТ.Ф.,СталкерГ.М. Культура менеджменту. — М.:ИНФРА-М, 2008.

4.ВиханскийО.С., Наумов А.І. Менеджмент: людина, стратегія, організація, процес: Підручник. — М.: Вид-во МДУ, 2006.

5.Ильенкова С.Д. Кузнєцов В.І. Менеджмент. /Московський міжнародний інститут економетрики, інформатики, фінансів України й права. — М.:Интерпресс-сервис, 2008.

6. Карпов А.В. Психологія менеджменту:Учеб. посібник. — М.:Гардарики, 2005.

7. Карякін А.М. Управління персоналом: Електроннийучеб. посібник. 3-тя редакція/ Іван. держ.енер. ун-т. – Іваново, 2005.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *